ПРАВОВИЙ ПОГЛЯД ЩОДО ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ДЕЯКИХ ПРАВ ЛГБТ-СПІЛЬНОТ
У листопаді 2015 р. до ст. 2-1 Кодексу законів про працю України були внесені поправки, відповідно до яких забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці за ознакою гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації.
Парламентарі з 9-ї спроби проголосували за доповнення поняттями «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність» переліку заборон дискримінації у трудових відносинах, що відбулося з грубими порушеннями регламентних процедур. Окрім цього, розгляд законопроекту відбувався без жодного обговорення, без розгляду альтернативного законопроекту № 3442-1 з компромісними формулюваннями, без доопрацювання пропонованих змін під час підготовки до другого читання, з кількаразовими голосуваннями за одне і те саме питання.
До того ж законопроект № 3442 не містить жодних застережень щодо можливості церквам і релігійним організаціям відмовляти у працевлаштуванні особам нетрадиційної сексуальної орієнтації через те, що їх спосіб життя не відповідає наявним для релігійних інституцій моральним вимогам.
Тобто, вказані правки фактично анулюють будь-які уявлення про професійну етику: наприклад, вихователем, вчителем, лікарем наших дітей може стати представник нетрадиційної сексуальної орієнтації.
Отже, відбувається розмивання межі між природним та неприродним (про що свідчать результати, наприклад, наукових медико-біологічних досліджень), між моральним та аморальним у суспільстві.
Порушуючи закон, Парламент проголосував за резонансні зміни до Трудового кодексу // Електронний ресурс: Католицький оглядач. – Режим доступу від 12.11.2016 р.: http://catholicnews.org.ua/porushuyuchi-zakon-parlament-progolosuvav-za-rezonansni-zmini-do-trudovogo-kodeksu; Рада все-таки внесла антидискримінаційну поправку до Кодексу законів про працю // Електронний ресурс від 12.11.2015 р.: УНІАН: Інформаційне агенство :http://www.unian.ua/politics/1181223-rada-uhvalila-zmini-do-kodeksu-zakoniv-pro-pratsyu-schodo-protidiji-diskriminatsiji.html.
Якщо говорити про рівність з точки зору юридичної науки та з огляду на ст. 24 Конституції України, мова йде про рівність усіх перед законом, а не урівнювання чоловічої і жіночої статей. У природі відсутня абсолютна рівність.
Ознаки, за якими можлива дискримінація, не можуть бути поведінковими. У такому разі слід говорити не лише про представників ЛГБТ, а, наприклад, про нудистів, про людей з різними видами залежності, наприклад, про курців. Не так давно законодавчо було заборонено паління у громадських місцях, рекламу тютюнових виробів тощо. Якщо зважати на риторику постановки питання з боку ЛГБТ, то ці люди-курці виявилися дискримінованими і мали б відстоювати свої права. Однак дані законодавчі впровадження відбулися на ґрунті того, що паління шкодить здоров’ю людини – як тих, хто палить, так і оточуючих.
Тобто, законодавча стратегія відбувалася не проти певної групи людей, проти громадян України з належними їм правами, а у розрізі визнання певного явища таким, що має шкідливі наслідки для суспільства.
Численні наукові дані вказують на сумні наслідки явища гомосексуалізму. Передусім, це найвищий рівень захворювання на СНІД та ін. хвороби. Якщо говорити про усиновлення дітей одностатевими парами – це руйнує психіку дитини тощо (на це вказують психологи, педагоги, медики, економісти та ін. вчені).
Щодо Конституції України – терміни «чоловік» і «жінка», які вжиті у ст. 51 щодо визначення шлюбу, виявляються дискримінаційними для ЛГБТ, тому Конституційною асамблеєю вже розроблені і будуть подані до Верховної Ради України відповідні зміни, де ці слова вилучені і сім’єю називається просто союз двох осіб.
У ст. 16 Загальної Декларації прав людини 1948 р., яка стала основою Конституцій багатьох країн, вказано: «Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. …Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави».
Принцип рівності у праві: теорія і практика : монографія /передмова акад. Ю. С. Шемшученка; за заг. ред. проф. Н.М. Оніщенко. – К. : Юрид. думка, 2014. – 380 с.
Одностатеві шлюби можуть бути легалізовані на Україні вже у другому кварталі 2017 р. Про такий намір Кабміну йдеться у «Плані заходів щодо реалізації Національної стратегії у галузі прав людини на період до 2020 року» №1393-р. від 23.11.2015 р., підписаного А. Яценюком.
Зокрема, в документі визначаються наступні кроки:
- «забезпечення покарання за злочини, вчинені з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як сексуальна орієнтація, транссексуальність»;
- «розробка і подання законопроекту про легалізацію громадянського партнерства одностатевих пар»;
- планується замінювати документи особам, яким встановили клінічний діагноз «транссексуальність»;
- передбачається дозвіл на всиновлення дітей трансгендерними парами і т.і.
Складається враження, що українська влада таким чином намагається показати населенню «євроінтеграцію»: раз не вдалося здійснити економічні і політичні реформи, подолати корупцію (що є вимогою європейської спільноти до влади), потрібно хоча б легалізувати одностатеві шлюби і т.п.
Отже, відбувається маніпуляція в ракурсі того, що такі законодавчі новели маскують невинним на перший погляд терміном «антидискримінаційні правки», які ніби-то необхідно прийняти для вступу в ЄС і для отримання безвізового режиму. Тут слід згадати, що Європейський Суд з прав людини відзначив, що «національні уряди володіють широкою свободою розсуду в справах моралі, особливо у сферах, які стосуються уявлень про природу людського життя або релігійних питань». Із 24 країн Європейського Союзу, лише в 7 країнах легалізовано одностатеві стосунки.
Чим конкретно обґрунтовують свої прагнення представники ЛГБТ?
1) Зокрема, представники Гей-Альянсу вбачають нонсенс у тому, що цивільні партнерства існують (від 100 до 200 тисяч), а закону, який би регулював їх, - немає. Однак не все, що є фактом в Україні, має набути законодавчого оформлення, наприклад, існує корупція, існує проституція, існує нелегальний обіг наркотичних засобів, зброї і т.і. Також слід згадати про насправді дискримінованих людей в Україні – це одинокі люди похилого віку, який за офіційними даними близько 740 тисяч.
2) Також ЛГБТ спільнота у свої програмах посилається на факти насильства щодо їх. На жаль, ця проблема має місце. Однак це не питання дискримінації, це питання культури осіб, які вчиняють таке насильство. А щодо рівності перед законом, то чи таким людям як громадянам України було відмовлено у порушенні кримінальної справи за фактом вчинення злочину проти них, чи відмовлено у зверненні до суду за захистом своїх прав? Якщо так, то є різноманітні правові шляхи та інстанції захисту їх прав.
3) Щодо легалізації одностатевих партнерств, то представники ЛГБТ-спільнот зазначають, що такий законопроект повинен враховувати питання володіння і успадкування майна, утримання одного партнера іншим у випадку непрацездатності, надання дозволу на медичні втручання тощо.
В рамках цивільного законодавства передбачено чимало інструментів для вирішення даних питань, зокрема, є такий вид власності, як спільна, часткова власність, і не обов’язково це має бути подружжя чи родичі. Знову згадаймо одиноких людей, для яких найближчою людиною можливо є сусід чи друг. І як їм здійснювати спадкування, інші майнові чи медичні права тощо? Це вирішується в рамках чинного законодавства. Існують такі інститути права, як інститути заповіту, доручення, договору (наприклад, договір довічного утримання і т.і.), нотаріату тощо. І якщо і потрібні якісь зміни і доповнення, то в межах відповідної галузі права. Однак, чомусь йде зазіхання на Основний Закон держави, на цілий інститут сім’ї, у чому потім житиме усе українське суспільство.
Таким чином, боротьба з дискримінацією секс меншин перетворюється у надання необґрунтованих привілеїв останнім. І так звані антидискримінаційні норми не сприятимуть підвищенню загальної культури тих осіб, які вчиняють протиправні діяння щодо осіб ЛГБТ, а призводитимуть до узаконеної пропаганди гей-ідеології на всіх рівнях суспільного життя, і передусім – у навчальних закладах. Це автоматично породжуватиме дискримінацію людей, які сприймають сім’ю як природне (традиційне) явище, і особливо – християн.
Згідно результатам голосування від 11.03.2016 р., проведеного телеканалом 24, в якому взяло участь 18321 особа, одностатеве громадянське партнерство в Україні підтримують лише 15 %.
При цьому суспільство не поінформоване щодо перспективи усиновлення дітей одностатевими парами, та взагалі, далекоглядними намірами ЛГБТ-груп. Зокрема, ними пропонується:
Верховній Раді усунути всі положення в українському законодавстві, які призводять до дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (щодо права на майно подружжя та осіб, які можуть бути усиновлювачами); ухвалити закон про реєстроване партнерство для одностатевих подружніх пар;
Міністерству охорони здоров’я України – внести необхідні зміни до Наказів № 60 від 03.02.2011 р. (щодо зміни статевої належності) та № 479 від 20.08.2008 р. (щодо можливості усиновлення); організувати ревізію всіх схвалених МОН навчальних посібників тощо з питань гомосексуальності з метою усунення згадок про це явище як про захворювання, психічний розлад тощо; органам державної влади у своїй роботі керуватися конституційним принципом, відповідно до якого «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви» і т. і.
Тобто, християнська ідеологія має жити десь відокремлено від суспільних процесів, від шкільного виховання, а гей-ідеологія, відповідно, матиме широкий простір для потужного впливу на правову, зокрема сімейну, політику у державі.
Чи готове до цього українське суспільство, чи усвідомлює влада критичні наслідки таких кроків? Дані факти показують на нагальну потребу зав’язати суспільно-державний діалог з приводу зазначених вище змін до законодавства.
Чи підтримуєте ви легалізацію одностатевого громадянського партнерства в Україні // Електронний ресурс: 24 КАНАЛ. – Режим доступу від 11.03.2016 р.: http://24tv.ua/chi_pidtrimuyete_vi_odnostatevi_shlyubi_v_ukrayini_vasha_dumka_n666249.
Від розпачу до надії. Становище ЛГБТ в Україні у 2014 р. – К. : Центр «Наш світ», 2015. – С. 30-31.
Олена Львова, кандидат юридичних наук, експерт territoriao.info